«Все, що душа довірила словам»: 

до Всесвітнього дня поезії

Мабуть, не знайдеться у світі людини, яка б не знала напам’ять хоча б одного віршованого твору. 21 березня ми відзначаємо  Всесвітній день поезії. Цей день  – день весняного рівнодення у північній півкулі – був обраний як символ оновлення природи і творчого характеру людського духу.

Ми вітаю вас з цим чудовим святом! Нехай  бурхливе джерело поезії наповнює ваші серця безмежною блакиттю, дарує натхнення,  гарний настрій та легкі рими!

 Пропонуємо згадати чарівні рядки улюблених поетів.

Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

                         В. Симоненко

 Моя любове! Я перед тобою.

 Бери мене в свої блаженні сни.

 Лиш не зроби слухняною рабою,

 не ошукай і крил не обітни!

 Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

 і не присни, для чого я живу.

 Даруй мені над шляхом тополиним

 важкого сонця древню булаву.

 Не дай мені заплутатись в дрібницях,

 не розміняй на спотички доріг,

 бо кості перевернуться в гробницях

 гірких і гордих прадідів моїх.

 І в них було кохання, як у мене,

 і від любові тьмарився їм світ.

 І їх жінки хапали за стремена,

 та що поробиш,— тільки до воріт.

 А там, а там... Жорстокий клекіт бою

 і дзвін мечів до третьої весни...

 Моя любове! Я перед тобою.

 Бери мене в свої блаженні сни.    

                                        Л. Костенко

 Мешать соединенью двух сердец

 Я не намерен. Может ли измена

 Любви безмерной положить конец?

 Любовь не знает убыли и тлена.

 Любовь - над бурей поднятый маяк,

 Не меркнущий во мраке и тумане.

 Любовь - звезда, которою моряк

 Определяет место в океане.

 Любовь - не кукла жалкая в руках

 У времени, стирающего розы

 На пламенных устах и на щеках,

 И не страшны ей времени угрозы.

 А если я не прав и лжет мой стих,

 То нет любви - и нет стихов моих!

                                              В. Шекспір

Храни меня, мой талисман,

 Храни меня во дни гоненья,

 Во дни раскаянья, волненья:

 Ты в день печали был мне дан.

 Когда подымет океан

 Вокруг меня валы ревучи,

 Когда грозою грянут тучи -

 Храни меня, мой талисман.

 В уединенье чуждых стран,

 На лоне скучного покоя,

 В тревоге пламенного боя

 Храни меня, мой талисман.

 Священный сладостный обман,

 Души волшебное светило...

 Оно сокрылось, изменило...

 Храни меня, мой талисман.

 Пускай же ввек сердечных ран

 Не растравит воспоминанье.

 Прощай, надежда; спи, желанье;

 Храни меня, мой талисман.

                                           О.С.  Пушкін

И скучно, и грустно, и некому руку подать

 В минуту душевной невзгоды...

Желанья!.. что пользы напрасно и вечно желать?..

 А годы проходят - все лучшие годы!

Любить... но кого же?.. на время - не стоит труда,

 А вечно любить невозможно.

В себя ли заглянешь? - там прошлого нет и следа:

 И радость, и муки, и всё там ничтожно...

Что страсти? - ведь рано иль поздно их сладкий недуг

 Исчезнет при слове рассудка;

И жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг -

 Такая пустая и глупая шутка...

                                                       М.Ю. Лермонтов

 Люблю весну, та хто її не любить,

Коли життя цвіте, як пишний сад.

І, мов у сні, шепочуть листя губи,

І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,

Коли рида од щастя соловей,

І заглядає сонце під повіки

У тишині задуманих алей...

Люблю, коли блукає місяць в травах,

Хатини білить променем своїм

І п'є тепло ночей ласкавих,

А на лугах пливе туманів дим...

Весна вдягла у зелень віти в дуба,

уже курличуть в небі журавлі.

Люблю весну, та хто її не любить

на цій чудесній, радісній землі!

                                            В. Сосюра

В полях, под снегом и дождем,

 Мой милый друг,

 Мой бедный друг,

 Тебя укрыл бы я плащом

 От зимних вьюг,

 От зимних вьюг.

 А если мука суждена

 Тебе судьбой,

 Тебе судьбой,

 Готов я скорбь твою до дна

 Делить с тобой,

 Делить с тобой.

 Пускай сойду я в мрачный дол,

 Где ночь кругом,

 Где тьма кругом, -

 Во тьме я солнце бы нашел

 С тобой вдвоем,

 С тобой вдвоем.

 И если б дали мне в удел

 Весь шар земной,

 Весь шар земной,

 С каким бы счастьем я владел

 Тобой одной,

 Тобой одной.

                                     Р. Бернс

Если град зашумит с дождем,

 Если грохнет шрапнелью гром,

 Все равно я приду на свиданье,

 Будь хоть сто непогод кругом!

 Если зло затрещит мороз

 И завоет метель, как пес,

 Все равно я приду на свиданье,

 Хоть меня застуди до слез!

 Если станет сердиться мать

 И отец не будет пускать,

 Все равно я приду на свиданье,

 Что бы ни было - можешь ждать!

 Если сплетня хлестнет, ну что ж,

 Не швырнет меня подлость в дрожь,

 Все равно я приду на свиданье,

 Не поверя в навет и ложь!

 Если я попаду в беду,

 Если буду почти в бреду,

 Все равно я приду. Ты слышишь?

 Добреду, доползу... дойду!

 Ну, а если пропал мой след

 И пришел без меня рассвет,

 Я прошу: не сердись, не надо!

 Знай, что просто меня уже нет...

                                               Е. Асадов